XS
SM
MD
LG
Державний університет телекомунікацій

Адреса:
03110, Україна
м. Київ, вул. Солом'янська, 7
Контактна інформація:
Державний університет телекомунікацій

120 років РАДІО: винахід, який докорінно змінив світ

11:44, 06-05-2015

За день до Перемоги, 7 травня 1945 року, в СРСР з нагоди 50-річчя винайдення О.С. Поповим «бездротового телеграфу» уперше відзначали День радіо. ... У численних рейтингових списках найвидатніших особисто­стей XX століття чільне місце посідає італієць Гульєльмо Марконі як «батько радіо». Протистоянню цих імен уже цілий вік. То хто ж перший став володарем ефіру?

broadcasting

Таке в історії науки й техніки буває досить часто: на одному й тому ж проміжку часу певна прогресивна ідея «оволодіває масами» вчених і ви­нахідників. У 90-х роках XIX ст. вже понад шість мільйонів кілометрів те­леграфних дротів обплутали простори розвинених країн світу; прокладе­ний по дну Атлантичного океану кабель з'єднав Європу з Америкою. Але «крапкам-тире» азбуки Морзе і телефонії ставало все тісніше в мідних обіймах проводів. Вони рвалися у безмежжя ефірного простору.

Одним з перших ідею про застосування відкритих Г. Герцем електро­магнітних хвиль для бездротового зв'язку висловив американський вчений Е. Томсон у 1889 р. Наступного року редакція петербурзького наукового журналу «Электричество» у примітці до статті російського вченого О.Д. Хвольсона про дослідження Г. Герца вмістила виноску з міркуваннями щодо можливості подібного застосування. Постійно зростаючі вимоги роз­витку техніки квапили вчених. У 1892 р. англійський фізик У. Крукс подає детальний опис можливості спілкування двох людей через простір за допо­моги апаратів, що взаємно настроюються. Київський студент В. Добровольський того ж року надсилає до редакції вже згаданого журналу «Электричество» статтю, де, описуючи один з пристроїв, намагається теоретично обгрунтувати можливість телеграфії без дротів.

Але від найсміливішої ідеї до її реалізації нерідко досить значна відстань. Хоча радіо пройшло цю відстань за досить короткий час. Найвагоміші прак­тичні кроки на останньому відрізку цього шляху зробили словак Н.Тесла, француз Е.Бранлі, швед Т.Розеншольд, італієць П.Кальцеккі-Онесті, англієць О.Лоджі... Вони, хоч і багато що удосконалили, проте не створили найголовнішого — комплексного приймача сигналів. А саме це було вирішальною ланкою, якої не вистачало, аби ефір наповнився звуками. Першим цю наукову й технічну вершину здолав Олександр Степанович Попов.

25 квітня (7 травня) 1895 р. у Петербурзі проходило чергове, 151 засідан­ня фізичного відділення Російського фізико-хімічного товариства. Зага­лом, пересічна подія... Якби не третє питання порядку денного: повідомлен­ня викладача Кронштадтського мінного офіцерського класу О.С. Попова «Про відношення металевих порошків до електричних коливань». До­повідач не просто виклав присутнім свої думки, а й продемонстрував у дії сконструйований ним апарат, у якому електромагнітні хвилі, що виходили з когерера-вібратора, на відстані кількох метрів приводили в дію електрич­ний дзвоник. Ця система і вважається винаходом пристрою радіосигналізації — найпростішого різновиду радіозв'язку, або коротко — радіо.

За висловом відомого вченого-фізика, історика науки Л. Мандельштама, «справжнім винахідником можна вважати того, хто дав ідеї конкретне втілення ... після чиїх робіт не залишається сумніву в тому, що поставлена практична мета досягнута». Це в повній мірі стосується роботи О.С. Попо­ва, бо саме він вперше дав технічне вирішення, цілком придатне для прак­тичного здійснення радіозв'язку. Проте, важливе питання, що неодмінно постає вже протягом століття: якого типу пристрій винайшов О.С. Попов — приймач чи систему радіосигналізації? Безумовно, приймач, здатний реєструвати сигнали телеграфного коду, а не лише фіксувати природні еле­ктромагнітні коливання (наприклад, грозові розряди). Подібний приймач не можна винайти у відриві від взаємодії з передавальним пристроєм і відповідними антенами. Отже, О.С. Попов створив і систему радіосигналізації. Між тим, деякі «доброзичливці» від науки приписують Попову винайдення не радіо, а «грозовідмітника». Однак відомо, що, крім проде­монстрованого 25 квітня (7 травня) 1895 р. приладу, О.С. Попов створив тоді ж інший пристрій, який використовувався для метеорологічних цілей. Стосовно такого застосування приладу вчений виступив з доповіддю на­прикінці квітня того ж 1895 р. на об'єднаному зібранні метеорологічної комісії Географічного товариства і членів Головної фізичної обсерваторії.

А тепер — про трагедію вченого й винахідника О.С. Попова. На своє відкриття радіо він не взяв патенту (хоча пріоритетність у часі винаходу засвідчує й опубліковане вже через 5 днів у газеті «Кронштадтский вестник» повідомлення про виступ вченого на пам'ятному засіданні Російсько­го фізико-хімічного товариства і детальний опис схеми приладу, вміщений у січневому номері за 1896 р. наукового «Журнала Российского физико-химического общества»). Чому ж так сталося щодо офіційного закріплення за російським вченим пріоритету винайдення радіо? Згадаймо, що О.С. Попов був викладачем (нехай і цивільною особою) провідного військового на­вчального закладу — Кронштадтського мінного офіцерського класу. І ви­сокі військово-морські чини імперії, ознайомившись з успішними дослідженнями вченого, однозначно попередили його про необхідність су­ворого дотримання таємниці винаходу й подальших удосконалень моделі радіозв'язку. Тож О.С. Попов не поспішав до Департаменту торгівлі і про­мисловості Міністерства фінансів, який відав патентною справою в Росії, а спершу все досить відверто виклав на тому пам'ятному засіданні фізичного відділення Російського фізико-хімічного товариства, очікуючи оцінки своїх колег-учених. Фактично, відмовляючись від будь-яких привілеїв, які до того ж обіцяли у подальшому щедрі матеріальні статки, О.С. Попов де­що пізніше сформулював своє кредо: «Якщо ми залюбки користуємося пе­ревагами від чужих винаходів, то ми повинні радіти долі прислужитися й іншим своїм винаходом, і зробити це великодушно й безкорисливо».

Адже так діяли і вчені, яких особливо шанував Попов — Фарадей, Генрі, Ленц, Якобі, Герц. Жоден з них не був володарем патентів на свої відкриття. Так думав великий учений з берегів Балтики...

Досліди Гульєльмо Марконі

... І зовсім по-іншому діяв підприємливий студент з берегів Середземно­го моря італієць Гульєльмо Марконі. Свої перші досліди з бездротовим зв'язком він провів у 1895 р. у родинному маєтку на віллі «Грифон» поблизу   Болоньї.    Використовуючи   теоретичні   розробки   свого   вчителя, італійського вченого Августо Риги, цей 22-річний вільний слухач Болонсь­кого університету на змонтованій власноруч апаратурі відтворював досліди Г.Герца по виявленню електромагнітних коливань. Таким чином, поступо­во віддаляючи приймач від джерела сигналів, він домігся помітних успіхів. Проте тоді в його рідній Італії не виявили належної уваги до досліджень мо­лодого співвітчизника. Використовуючи родинні зв'язки, Гульєльмо їде шукати щастя до Великобританії. Він розумів, що без патронату впливових у науково-технічному світі туманного Альбіону осіб не обійтися. Г.Марконі вдається успішно продемонструвати в дії свій прилад телеграфування на відстань без дротів головному інженеру урядових телеграфів Великобри­танії Вільяму Прису. Цей високопоставлений чиновник, який раніше не розумів значення електромагнітних хвиль, стає їх палким прибічником, всіляко агітуючи за прилад Марконі. А тут ще й газети зчиняють ней­мовірний галас навколо «нового способу передачі сигналів». Доходять ці повідомлення й до Попова у Кронштадт, але без будь-яких конкретних описів приладу італійця. Бо, на відміну від росіянина, Г.Марконі, подавши 2 червня 1896 р. до Лондонського патентного бюро заявку на свій винахід, суворо зберігає таємницю конструкції приладу до моменту одержання патенту.

Паралельно на різних кінцях Європи йде нелегальне змагання двох ви­нахідників щодо розширення зони дії бездротового телеграфу. Причому і Попов, і Марконі свої досліди здійснюють в умовах водної акваторії: пер­ший — у Кронштадтській гавані, другий — на Бристольському каналі. Та­кий збіг об'єктів не випадковий. Вже йшлося про пильну (аж занадто!) ува­гу російського військово-морського відомства до бездротового телеграфу викладача мінного класу. Аналогічний прилад заїжджого італійця одразу зацікавив і військові чини «володарки морів». Але ж якими нерівними бу­ли умови того заочного співзмагання! Коли О.С. Попову з великими труд­нощами вдалося «вибити» у своїх «опікунів» 300 рублів на досліди, то Управління пошт і телеграфів Великобританії, виконуючи вказівку В.Приса, надало у розпорядження Г.Марконі всі необхідні кошти й технічні ре­сурси. Тож коли О.С. Попов на саморобній апаратурі спочатку підкорив відстань до 600 метрів, то сигнали приладу Г.Марконі, в якому вже було чи­мало деталей, виготовлених на кращих європейських заводах, долали аж 12 кілометрів! Правда, невдовзі й досліди О.С. Попова дали змогу наблизи­тися до цієї відстані.

Лише 4 червня 1897 р. у Лондонському королівському інституті відбула­ся  офіційна  презентація приладів  Г.Марконі.  Одержавши  на той  час англійський патент № 12039 на «Удосконалення передачі електричних імпульсів і сигналів в апаратурі щодо цього», італієць нарешті розкриває «секрет» свого винаходу. І що ж?.. Прилад дивовижно нагадує апарат, про­демонстрований О.С. Поповим ще весною 1895 р. і згодом описаний в «Журнале Российского физико-химического общества»: подібна схема, знайома трубка з металевими ошурками, молоточок від електродзвінка... Що це — геніальний чи випадковий збіг? Чи може...

Ім'я російського винахідника О.С. Попова жодного разу не пролунало того вечора під склепінням Лондонського королівського інституту. А між тим, англійські та європейські газети миттєво оповістили світ про новий успіх бездротової сигналізації, оголосивши Г. Марконі «володарем невиди­мих хвиль». Тепер і його батьківщина Італія палко вітає свою знаменитого співвітчизника, сам король Умберто удостоює винахідника рукостискання. Ще уважніше ставляться до нього високі чини британського та італійсько­го флотів: адже назріває справжня революція в управлінні кораблями.

Чорноморські досліди Попова

Окрім безсмертних, відомих всьому світу ратних подвигів, Севастополь і Чорноморський флот прославили себе значним внеском у розвиток вітчизняної науки і техніки. Чорноморський флот свого часу був свідком визначної події не тільки в історії флоту кінця XIX століття, а й світової техніки. Йдеться про встановлення у Севастополі регулярного радіозв'язку між бойовими кораблями І впровадження радіо як штатного засобу зв'язку в російському військово-морському флоті.

Цю сторінку вітчизняного радіо вивчав член Вченої ради Центрального музею імені О.С. Попова Н.Луньов. Він, зокрема, встановив: перші свої досліди у використанні радіо для зв'язку між кораблями Олександр Степа­нович Попов проводив у Балтиці в 1898 році на кораблях навчально-мінного загону «Африка» і «Европа». Ці досліди хоч і були дуже важливими, але мали обмежений характер як за програмою, так і за обсягом виконаних робіт. Основні ж випробування винайдених ним пристроїв і встановлення регулярного радіозв'язку між бойовими кораблями О.С. Попов здійснив на головній базі Чорноморського флоту.

До Севастополя на маневри, які почалися 25 серпня 1899 року, О.С. По­пов приїхав у супроводі свого найближчого помічника П. М. Рибкіна, перших радистів лейтенанта Є.В. Колбас'єва і солдатів Кронштадтської фортеці Назаренка та Єрмоленка. Вони встановили три радіостанції на броненосцях «Георгий Победоносец», «Три святителя» і мінному крейсері «Капитан Сакен». На триденних маневрах флоту ці кораблі підтримували між собою надійний радіотелеграфний зв'язок на відстані понад 17 кіло­метрів, котрий стабільно працював як на стоянці у базі, так і в поході. Робо­тами на Чорноморському флоті закінчився період дослідів телеграфування без проводів за способом О.С. Попова і почалося експлуатаційне впровад­ження цього виду зв'язку на флотах. Саме чорноморські досліди О.С. Попо­ва, а також бездоганна робота лінії радіозв'язку Гогланд-Кутсало остаточно визначили долю безпровідного телеграфу. У березні 1900 року радіо було затверджено як штатний засіб зв'язку військово-морських флотів Росії.

Влітку 1901 року О.С. Попов знову приїхав до Севастополя, де керував встановленням радіостанцій на кораблях Чорноморського флоту, особисто беручи участь у виборі місць їх монтажу та настроюванні.

Першими кораблями Чорноморського флоту, які одержали постійні радіостанції, що діяли на відстані до 150 кілометрів, були броненосці «Геор­гий Победоносец», «Ростислав», «Двенадцать апостолов», «Екатерина Вторая» і мінний крейсер «Капитан Сакен». Для всебічного вивчення радіозв'язку станції були встановлені також на навчальному судні «Прут», міноносцях №268 і №263 і кораблях Російського пароплавного товариства «Новороссийск» та «Олег».

Радіостанції встановили в прибережній зоні. Але вони не були стаціонарними і переносилися в різні місця південної та північної частин міста.

Основна берегова радіостанція була змонтована біля колишньої пристрілювальної мінної станції у Кіленбалці. Характерно, що місце для неї було вибране настільки вдало, що з того часу, тобто з 1901 року, радіос­танції тут працювали весь час, включаючи і період оборони Севастополя у 1941-1942 рр. Робота радіостанцій випробовувалася з Херсонеського маяка, з Мічманського бульвару та різних місць Північної сторони: Нижнього Інкерманського маяка, Мекензієвих гір і, як твердить багато істориків, з Радіогірки Північної сторони. У радіозв'язку брав участь також корабель «Три святителя», що стояв у Південній бухті.

На берегових радіостанціях навчали радистів для флоту. Для цього була створена спеціальна школа, інструкторів для якої особисто підготував О.С. Попов.

Важливі і цікаві роботи проводилися у Севастополі з радіокерування. Дослідження вчених показують, що Росія на початку розвитку радіотехніки не відставала від інших країн в радіокеруванні і що його колискою, як і са­мого радіо, є військово-морський флот.

Вперше в Росії можливість практичного використання радіохвиль для дистанційного керування рухомими об'єктами почав досліджувати видат­ний фізик, професор Харківського і Одеського університетів М.Д. Пильчиков. У березні і жовтні 1898 року на публічних лекціях він демонстрував досліди з радіокерування. В одному з них об'єкт керування був у садовому басейні. Вчений розробив спеціальний пристрій — «протектор», у нашому теперішньому розумінні — електричний фільтр, який виділяв сигнали ке­рування, фільтруючи їх від сигналів-перешкод. Роботою М.Д. Пильчикова зацікавилося Морське міністерство, і в 1902 році було виділено кошти на проведення дослідів на морі. З 31 серпня до 4 вересня 1903 року в районі Херсонського мису проходили випробування запропонованого М.Д. Пильчиковим пристрою. Сигнали управління посилалися переда­вальною радіостанцією з Херсонеського маяка, а приймалися приладами винахідника, встановленими на транспорті «Днестр». На радіопередавачеві Херсонеського маяка була встановлена спіраль, що давала іскру 45 санти­метрів, камертонний переривник забезпечував збудження коливань потрібної частоти. На приймальній радіостанції «Днестра» фільтро-резонансна система «протектор» виділяла ці коливання. Досліди пройшли успішно. Нормальна робота забезпечувалася на відстані 60 миль. Головний командир флоту і портів Чорного моря відзначав у звіті Морському технічному комітету велику користь приладів Пильчикова.

Попов чи Марконі?

Здавалося б, досить вагомими були результати випробувань і практич­ного запровадження радіозв'язку О.С. Попова, перш за все, у морському флоті. Але така вже російська традиція: де до справи долучається оборонне відомство, там неодмінним супутником стає режим військової таємниці.

Г.Марконі ж вдавалося уміло обходити подібні рогатки втаємничення результатів своїх відкриттів. Натомість, він щосили пропагував свої досяг­нення. Звичайно ж, і слівцем не згадуючи про здобутки вчених і ви­нахідників з інших країн, перш за все свого російського колеги.

Гірко про все це було читати О.С. Попову в зарубіжній пресі. А тут ще «масла у вогонь» додали й вітчизняні видання «Петербургская газета» та «Новое время», які начебто і співчували співвітчизнику, але водночас дорікали йому за «надмірну скромність», через яку, мовляв, Росія втратила пріоритет на винахід радіозв'язку. Та хіба могли вони знати про те табу, яке наклало імперське військово-морське відомство на поширення ним, Поповим, будь-якої інформації про ефірний радіотелеграф? Але виклик кинуто, і на нього треба було гідно відповісти. Тож Попов пише великого листа до газети «Новое время», де перераховує всі свої досліди й публікації про ви­найдення радіо, починаючи з весни 1895 р. Не обминає він своєю увагою і суперника-італійця: «Виявилося, що приймач Марконі за своїми складови­ми частинами однаковий з моїм приладом...» І ще: «На завершення кілька слів з приводу «відкриття» (так і подано у листі слово «відкриття» — влапках! — прим. автора). Заслуга відкриття явищ, застосованих Марконі, належить Герцу і Бранлі. Потім іде цілий ряд пропозицій, розпочатих Мінчиним, Лоджем і багатьма після них, у тому числі і мною». Водночас, віддаючи на­лежне енергійності молодого італійця по просуванню справи бездротового телеграфу, О.С. Попов додає: «А Марконі першим насмілився стати на практичний грунт...» Щедрий аванс!

Немовби підтверджуючи наведені слова О.С. Попова, Гульєльмо Мар­коні після одержання англійського патенту розвиває бурхливу комерційну діяльність щодо використання винаходу. Він стає головним засновником британської Акціонерної компанії бездротового телеграфу й сигналізації. І то лише перший крок до головної мети — реалізації амбіційних задумів що­до всесвітнього поширення радіоапаратів «Товариства Марконі». Проте, все виявляється значно складнішим, аніж вимріяне ним всесвітнє моно­польне панування в ефірі. Спроби Г.Марконі одержати патенти в інших країнах наштовхуються на опір місцевих підприємців, які й собі не проти відкусити ласого шматка від величезного пирога новітньої технології. При цьому вчені-експерти Німеччини, Франції, США, Росії нагадують настир­ливому італійцю, що у нього був попередник — О.С. Попов...

Не вийшло з багатьма зарубіжними патентами — можна іншими діями в черговий раз привернути до себе увагу. 27 березня 1899 р. Г.Марконі здійснює першу бездротову передачу сигналів через Ла-Манш. У грудні 1901 р. невгамовний італієць домігся визначного досягнення: по ефіру було передано сигнал з трьох крапок (літера «С» у азбуці Морзе) через Атлан­тичний океан, на відстань 3700 кілометрів! Відтоді радіо нарекли одним із символів XX століття. А «підкорення» США стає для Г.Марконі за­повітною мрією. Протягом свого життя він майже 80 (!) разів перетинає Ат­лантичний океан, наполегливо утверджуючи свою справу в Новому світі.

Незважаючи на всю несхожість доль О.С. Попова і Г.Марконі, є у біо­графії кожного з них дуже подібні сторінки, які уславили їхні імена, а вод­ночас і їхнє дітище — радіо.

Хоча й були суттєві відмінності — перш за все щодо фінансування дослідів. Якщо Марконі не міг скаржитися на нестачу коштів, то Попов постійно відчував серйозні фінансові труднощі. Так, коли він у 1897 році звернувся за позикою до Морського відомства Росії, прохаючи 1000 рублів, то міністр відхилив його подання: не варто, мовляв, викидати гроші на такі дурниці.

Проте, саме ці «дурниці» через два роки зробили Російському флоту не­оціненну послугу, фактично врятувавши його честь. 13 листопада 1899 р. з Кронштадта вирушив у навколосвітнє плавання величезний броненосець «Генерал-адмірал Апраксін» — останнє слово військової техніки, як писала тогочасна преса. А наступного дня це «диво техніки» уже лежало з розпоро­тим дном па скелях поблизу острова Гогланд у Фінській затоці. То був скандал на увесь світ! Броненосець треба було врятувати за будь-яку ціну. А для цього, перш за все, потрібно налагодити зв'язок з кораблем, найкраще — за допомогою бездротового телеграфу. Ось тоді міністр став «щедрим», асигнувавши Попову і Рибкіну 10000 рублів. Проте ця щедрість пояснюва­лася простим розрахунком: прокладання телеграфного кабелю з Кронштад­та на острів Гогланд коштувало б у кілька разів дорожче й тривало б досить довго. Тож «телеграф без дротів» виявився кращим!

Ця перша радіотелеграфна лінія була готова 1 лютого 1900 року і мож­на було налагодити зв'язок з броненосцем. Але керівник рятувальної екс­педиції капітан Залевський розпорядився припинити роботи. Річ у тім, що через півтора тижні був День ангела у Великої княгині, і Залевський наказав, щоб перша радіограма була вітальною телеграмою августійшій іменинниці. Що ж, в умовах царської Росії (а пізніше подібне нерідко практикувала й радянська партійно-номенклатурна бюрократія) це було важливіше, аніж рятування величезного броненосця з численним екіпажем.

Сталося інакше. 10 лютого Рибкін ретельно підготував апаратуру і вже готовий був до передачі «височайшої» телеграми, коли в навушниках про­лунав тріск сигналів: «Передає Попов...» Рибкін почав записувати крапки й тире азбуки Морзе: «... Капітану криголама «Єрмак». Неподалік Лавансаарі відірвалася крижина з рибалками. Негайно надайте допомогу. Підпис: адмірал Авелан». Передаючи цю телеграму, Попов дуже ризикував: адже поздоровлень по радіо чекала сама Велика княгиня! Але завдяки цій теле­грамі «Єрмак» встиг прийти на допомогу рибалкам. «Телеграф без дротів» врятував життя людям!

Загалом же в ході цих двох операцій (успішне зняття з прибережних скель броненосця «Генерал-адмірал Апраксін» та допомога рибалкам) було передано майже 400 радіограм на відстань близько 50 кілометрів. Радіозв'язок почав служити людству

. «Зоряний час» радіоапаратури Г. Марконі настав у квітні 1912 р., коли в Атлантиці сталася трагедія теплоходом «Титанік». Першою сигнали про нещастя прийняла станція «Товариства Марконі» у Нью-Йорку. Працю­вав на ній «бездротовий оператор», виходець з Росії Давид Сарнов, який безперервно протягом трьох діб одержував радіограми з місця рятуваль­них робіт. Щоб не перешкоджати цьому радіообміну, президент СШЛ Тафт розпорядився припинити роботу усіх інших радіостанцій на амери­канському узбережжі. Газети світу (в першу чергу американські) одержу­вали від марконівської станції Д.Сарнова найсвіжіші новини про трагедію. В океанській пучині 14 квітня 1912 р. загинуло 1500 пасажирів. Але 705 людських життів було врятовано кораблями, які прибули на місце ка­тастрофи, одержавши радіограми по системі Марконі. Саме відтоді на всіх пасажирських (а згодом і торгових) суднах вводиться служба радіопорятунку «SOS», а  Г. Марконі одержав від преси черговий титул — морського рятівника.

Так, цей удачливий італієць отримав чимало гучних титулів і нагород. Але найпочесніша. безумовно, — Нобелівська премія, яку він разом із фізи­ком Ф.Брауном одержав у листопаді 1909 р. «за роботи по створенню без­дротового телеграфу».

А як же О.С. Попов? Його кандидатура Нобелівським комітетом не роз­глядалася. І не могла розглядатися, бо згідно задуму А.Нобеля, закріплено­му в Статуті Нобелівського фонду, ці премії мають слугувати грошовою підтримкою перспективним діючим вченим, які активно працюють у царині наукової і технічної творчості. А О.С. Попов помер 1 січня 1906 р. Присуд­ження ж Нобелівської премії Г.Марконі і Ф.Брауну в галузі радіотехніки було, по-перше, визнанням величезної ролі радіо в розвитку науки і його впливу на всі галузі технічного прогресу людства і, по-друге, того внеску, який зробили означені лауреати у розвиток радіо на його тогочасній (ста­ном на 1909 р.) стадії.

Проте, не обійдені були визнанням і заслуги О.С. Попова за життя. На Всесвітній виставці у Парижі 1900 року він був удостоєний Золотої медалі і Диплома. І вже ніяк не можна погодитися з міфом радянської пропаганди, що Олександр Степанович був таким собі «гнаним і голодним» від царату. Бо він одержав ордени Св. Анни і Св. Станіслава, срібну медаль на стрічці Св. Олександра Невського, став титулярним і надвірним радником, у 1905 р. був обраний директором Петербурзького електротехнічного інсти­туту. Ще російський самодержець Микола ІІ у своєму широковідомому на­казі від 31 січня 1900 р., виданому в зв'язку з успішним завершенням робіт по врятуванню броненосця «Апраксін», зазначав: «Государь імператор, з уваги до особливо корисної праці штатного викладача Морського Інженер­ного училища... надвірного радника Попова щодо застосування винайденого ним телеграфу без дротів... оголошус йому височайшу подяку».

Про цю подію російський цар пам'ятав і через півтора року. Тоді, влітку 1902 р., до Кронштадта прибув суперновітній італійський крейсер «Карло Альберто», на борту якого перебував молодий король Віктор-Еммануїл ІІІ.  На кораблі відбулася його зустріч з російським імператором Миколою ІІ. З-поміж членів екіпажу військового корабля йому представили єдиного цивільного Г.Марконі, який продемонстрував у дії свій «телеграф без дротів». Хоча російський цар і нагородив Марконі орденом Св. Анни, але від публічної похвали його апаратури все ж ухилився.

І саме на крейсері «Карло Альберто» відбулася єдина зустріч віч-на-віч двох великих підкорювачів ефіру О.С. Попова і Гульєльмо Марконі. Досте­менно не відомо, про що вони говорили. Хоча, зрозуміло, — про радіо. Навряд чи висловлював делікатний О.С. Попов якісь претензії своєму мо­лодшому і значно спритнішому колезі-супернику.

Через три з половиною роки після тієї зустрічі О.С. Попов помер. Г.Мар­коні пережив його на 31 рік. Російський винахідник пішов з життя тоді, ко­ли радіотехніка лише починала свій шлях. Г.Марконі жив у епоху вдоскона­лення радіо, коли в ньому на зміну іскрі, когереру і кристалу-детектору прийшла електронна лампа, були освоєні короткі й ультракороткі хвилі, з'явилося радіомовлення, телебачення та інші багатоманітні застосування радіо. Чимало з цих досягнень пов'язані з ім.`ям  Марконі та його фірмою. Коли О.С. Попов уже не міг нагадати про себе, Г.Марконі здійснював чис­ленні подорожі багатьма країнами світу, був членом різних міжнародних організацій, публікував свої виступи і спогади, йому присуджувалися почесні звання багатьма науковими закладами, організаціями і товариствами (про Нобелівську премію вже йшлося вище).

О.С. Попов не став комерсантом, він не створив своєї фірми, його бать­ківщина за царя була економічно слабкою державою. За спиною ж Г.Мар­коні стояла багатюща фірма з величезним штатом і світовою клієнтурою. Все це створило навколо імені Марконі ореол слави й пошани. І сталося те, що цілком могло відбутися за подібних умов: в історичній перспективі змішалося все, що належало до власне винайдення радіо, і те, що характери­зувало Г.Марконі як учасника і видатного діяча наступного прогресу радіотехніки.

Так, у жорстокому комерціалізованому світі, де будь-який винахід нерідко розглядається перш за все (і головнім чином) як товар, виявляється вже не так і важливо, хто винайшов, суттєвіше ж — хто зміг успішно «застовпити», тобто запатентувати і прибутково використати ви­нахід. А син італійця й ірландки Гульєльмо Марконі запатентував радіо першим — це факт. Але безперечно й інше: вдячна людська пам'ять віддає належне й першопрохідникові ефіру Олександру Степановичу Попову.

І. Мащенко, В.Сайко 

Бажаєте дізнаватись про особливості вступу у 2022 році?
Підписуйтесь на спільноти спеціальності "172 - Телекомунікації та радіотехніка" кафедри Мобільних та відеоінформаційних технологій та першим отримуйте новини, сповіщення про важливі події, підготовчі курси, дні відкритих дверей та багато цікавого.

Про кафедру

Кафедра Мобільних та відеоінформаційних технологій

Отримати консультацію

Ваш запит на зворотній дзвінок отримає завідуючий кафедрою
Надіслати запит

Абітурієнту

Спеціалізація: Мобільні телекомунікації та системи цифрового телебачення

За даною спеціалізацією здійснюється підготовка фахівців з новітніх технологій мобільного та бездротового зв’язку, цифрового відео і мультимедіа, інтерактивного цифрового телебачення та Інтернет-телебачення, високошвидкісного радіодоступу до Інтернету для операторів стільникового зв’язку, провайдерів Інтернет послуг, телерадіокомпаній, Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення, Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації. 

Спеціалізація: Мобільні телекомунікації та системи цифрового телебачення

За даною спеціалізацією здійснюється підготовка фахівців з новітніх технологій мобільного та бездротового зв’язку, цифрового відео і мультимедіа, інтерактивного цифрового телебачення та Інтернет-телебачення, високошвидкісного радіодоступу до Інтернету для операторів стільникового зв’язку, провайдерів Інтернет послуг, телерадіокомпаній, Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення, Державного підприємства «Український державний центр радіочастот», Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації. 

Переглядів: 15 369